Доповідь
на тему:
“Конституція України 1996 р.”ПЛАН
Вступ
1. Конституційні процеси 90-х рр.
2. Конституція 1996 р. – основний закон незалежної України
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Конституція України 1996 р. — це особливий нормативно-правовий акт — Основний Закон Української держави. Розширення меж правового регулювання за рахунок суто "державної сфери" призвело до того, що в юридичній науці радянського періоду був зроблений висновок про те, що Конституція — це Основний закон не лише держави, а й суспільства. Дійсно, як і вся система права, Конституція звернута і до суспільства, проте вона, як і будь-який інший закон, являє собою різновид правового акта, характеризується властивостями останнього і приймається державою в особі її органів.
Конституція України — це найвищий за юридичною силою правовий акт. Вона закріплює організацію органів, що здійснюють публічну владу на основі принципу народного суверенітету, їх взаємовідносини між собою та людиною і громадянами. Система національного права України — це не просто сума, сукупність законів. Внутрішня погодженість та структурна єдність права визначається тим, що її ядром виступає Конституція. Своїми нормами вона сприяє погодженості всього правового розвитку країни, систематизації права.
1. Конституційні процеси 90-х рр.
Прагнення України на початку 90-х pp. минулого століття стати незалежною суверенною державою об'єктивно спричинилося до початку процесу розробки і прийняття нової Конституції України.
Першим етапом цього конституційного процесу слід вважати період від 16 липня 1990 р. до 26 жовтня 1993 р.
Початок цього процесу пов'язується з прийняттям Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. У цьому важливому політико-правовому документі вперше були закладені основоположні принципи, які пізніше знайшли своє правове закріплення у Конституції України 1996 р.
В Декларації було проголошено, що державний суверенітет України — це верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
У Декларації закріплювалися державно-правові ознаки, які характеризували Україну як незалежну, суверенну державу.
Так, у розділі І "Самовизначення української нації" зазначалося, що Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Україна здійснює захист і охорону національної державності українського народу.
Єдиним джерелом державної влади в Республіці, як було зазначено у розділі II "Народовладдя", є народ України.
У розділі III "Державна влада" закріплювалися положення про те, що Україна самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Державна влада в Республіці здійснюється, як зазначалося у Декларації, за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.
У розділі IV "Громадянство України" вказувалося, — що Україна має своє громадянство і регулює інтеграційні процеси.
Державно-правовій ознаці верховенства України на всій своїй території був присвячений розділ V "Територіальне верховенство".
Зокрема зазначалося, що Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.
У розділі VI "Економічна самостійність" було записано, що Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Україна має право на свою частку в багатстві колишнього СРСР, зокрема в алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки.
У розділі вказувалося, що Україна самостійно створює банкову, цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а за необхідності запроваджує свою грошову одиницю.
У розділах V...